Фортечна стіна – частково зруйнована, трохи поросла кущами, оповита
легендами і припорошена дійсністю... Вона і зараз вражає своєю могутністю і
красою... А почалась ця історія кілька століть тому.
Вже у 1442 р. на перехресті доріг з Тернополя, Бережан і Поморян існували
укріплення, а сам тогочасний Золочів був форпостом для захисту Львова. Один з
найраніших власників міста Станіслав Сєнінський у 1532 р. продає маєток разом із
фортецею познанському каштелянові графу Андрію Гурку, якому і випала доля
першого реставратора замку після нападу татар 1541 року. Вони настільки його
зруйнували, що ґрунтовна перебудова завершилася заледве через століття – у 1634
р., коли місто перебувало у власності батька майбутнього польського короля Яна
III Собєського – Якуба. На місці напівзруйнованого замку постала нова оборонна
цитадель, яка відповідала всім вимогам тогочасної фортифікаційної військової
стратегії: бастіони, що увінчувались вежами, високі вали, укріплені кам'яними
плитами... Такі зміни, що втілювалися в життя кращими зодчими того часу, були
спричинені появою татар на теренах Речі Посполитої.
Вже перший напад ординців відбувся 13 серпня 1649 р., в результаті чого
місто згоріло, а більша частина його жителів потрапила у ясир. "Золочівщина,
Зборів, Озерна, Поморяни так сильно були спалені, що хліба і ліків не можна
знайти", – писав до Львова Ян III Собєський.
У 1672 р. після укладення П. Дорошенком союзу з Туреччиною до Львова
попрямувала турецька армія Капудана, а ще через три роки мури замку відбивали
напад Аджі-Гірея. Чи не найвідоміший власник Золочева Ян III Собєський рідко
перебував у своєму маєтку. Успадкувавши після вимерлого великопанського роду
Даниловичів замки в Поморянах, Жовкві і Олеську, він, як правило, проживав у
Яворові, іноді – Варшаві чи Жовкві. Та й Марисенька (королева Марія Казимира де
Аркуйон) надавала більшу перевагу відпочинку у Франції, куди виїжджала
"інкогніто". Ян III радив дружині називати себе Маркізою де Жовква, Яворів чи
Золочів, аби ніхто не впізнав там Собєську, а сам в листах до неї підписувався
"пустельником золочівських лісів".
У 1737 р. замок разом із маєтком переходить до Сандомирського воєводи
Тарли, згодом – до Радзивіллів, в час господарювання яких фортеця сильно
занепадає, а весь інвентар у 1772 р. потрапляє до Австрії.
У 1801 р. Золочів придбав граф Лукаш Комарницький, який здійснив чергову
реставрацію замку. Його син Олександр, що приїжджав сюди на вакації, зібрав
унікальну колекцію рідкісних рослин і квітів. Він навіть заповів, аби його поховали
серед лісу...
У 1834 р. замок було передано австрійському уряду під казарми для війська.
Згодом колишня резиденція польської шляхти перетворюється у лікарню, а з 1870-х
– державну в'язницю. Роль в'язниці замок виконував аж до 1953 р. Наступні 30
років (1955 – 1985) він слугував притулком для професійно-технічного училища.
Лише в 1986 році Золочівський замок було передано Львівській галереї мистецтв
(тоді ще картинній галереї), яка через три роки розпочала відновлення замкового
комплексу. Реставраційні роботи тривають до сьогодні, здебільшого – на кошти
меценатів. Але незважаючи на всі негаразди, замок живе своїм життям –
життям реставраторів, відвідувачів, поважних гостей і привидів ...
Замість післямови.
Золочівський замок називають фортецею, та його головною окрасою,
напевно, є невеликий палац, Китайський, – приклад поєднання двох протилежних
культур: Східної і Західної.
Збудований на межі XVII і XVIII століть, він став втіленням моди на
"Китайщину", хвиля якої прокотилася тоді всією Європою. В уяві людини XVII ст.
Китай був своєрідним раєм на землі, де панувала гармонія, де земне поєднувалося з
небесним, а довершеність форм була максимально предметною.
Ось так і з'явився в Золочеві Китайський палац, а разом з ним Конфуцій та
Лао-Цзи, які ще протягом багатьох століть навчатимуть східної мудрості усіх
нас.