Напевно, в жодному іншому часовому вимірі чи просторі неможливо знайти тіснішого переплетення двох історій – історії замку і міста: все, що відбувалося на теренах Жовкви, неодмінно викарбовувалося і на долі замку…
        Ще під 1398 р. на місці сучасної Жовкви згадувалося поселення за назвою Винники. Через кілька століть, а точніше після спустошливого нападу татар у 1594 р., власник Винників, бездоганний адміністратор та ощадливий господар Станіслав Жолкевський, наказав закласти у своєму маєтку оборонний замок. Іменем белзького воєводи і було назване нове місто. У 1603 р. польський король Зигмунд ІІІ надав місту привілей, яким було підтверджено його назву, надано право магдебургії і тим самим піднесено до рівня Замостя і Шаргорода (Szarogrod). Саме з цієї твердині Станіслав Жолкевський у 1610 р. відправляється на Москву, а після повернення пише свій "Початок і прогрес московської війни". Коли його було призначено канцлером Речі Посполитої, місто набуло загальнодержавного значення, а в гостинних мурах замку королівські достойники і видатні мужі воєводства вирішували долю всієї монархії...
        Після смерті Жолкевського маєток переходить до рук його дружини Регіни, яка розпочинає тривалу епоху жіночого управління замком. Вже у 1624 році Жовква стала власністю старшої доньки Жолкевських Софії, дружини олеського дідича і майбутнього руського воєводи Яна Даниловича. Він в свою чергу переклав опіку над замком в руки Софії, яка з енергією всіх жінок цього роду керувала маєтком і по смерті Даниловича 1628 р. Наступною володаркою міста була Теофіля – донька Софії Жолкевської і дружина коронного підчашого Якуба Собєського. Остаточно до рук молодої управительки, що зазвичай проживала у Золочеві чи Олеську, Жовква переходить після смерті брата і чоловіка. Син Теофілі Ян ІІІ Собєський перетворив замок на свою літню резиденцію, а починаючи з 1678 р. провів його грунтовну реставрацію. І лише раптова смерть короля погасила над містом сонце його слави та достатку... Останньою з числа жінок – управительок замку, водночас останньою представницею роду Собєських була Марія Кароліна де Буільон, яка перед смертю продала місто Михайлові Казимирові Радзивіллу. Разом зі своїми синами він спричинився до ліцитації маєтку 1787 р., в результаті чого замкові мури стали власністю магістрату, а сам замок перейшов до рук Адама Юзефовича.
        Чи не востаннє постійно спустошувані зали наповнилися людьми у 1809 р. під час банкету на честь польського війська. Згодом неодноразово поставало питання реорганізації замку: від пропозиції відновлення головного крила споруди – до повного її знищення.
        У 1890 р. частина колись величної фортеці потрапляє у власність міста, а через кілька років там розміщується державна гімназія і повітовий суд.
        ... пожежа 1915 р. надовго знищила всі сподівання на відродження колишньої королівської резиденції... Головне крило замку було відреставроване лише з нагоди 400-ліття надання місту магдебурзького права.